Wydarzenia z życia parafii


<< <  Strona 2 z 2

„Історія чудесна, як і сама ікона”

Grekokatolicy Wałcz„Історія чудесна, як і сама ікона” – це титул книжкі, яку можна було купити в часі ювілейних святкувань у Ярославі з нагоди 20-ти ліття коронації ікони „Милосердя Двері”.На окладинці цієї книжкі знимка, на якій видно Папу Франциска, як покладає  квітку – білу троянду перед іконою „Милосердя Двері” на відкриття року Божого Милосердя у Римі 8 грудня 2015 р.

Завершується Рік Божого Милосердя і на свій спосіб кожний підведе підсумок цього благословенного року. Треба поставити собі запитання: як ми використали цей рік, як ми його досвідчили? У це досвідчення вписується також книжка видана с. Служебницями у Польщі. Книжка „Історія чудесна, як і сама ікона”, це запис дороги ікони „Милосердя Двері” з міста Ярослава до Ватикану, як в короткому часі, на бажання Папи Франциска, знайшлась в Римі. Чим було прохання Папи? Як згадує Митрополит пенсіонер Арх Іван Мартиняк: „зрозумів, що це голос з неба і з радістю погодився на цю благородну пропозицію”. З запитанням 4 грудня 2015 р. зернувся до Митрополита Івана Блаженнійший Святослав Шевчук і з цієї хвилинибуло відома, що ікона поїде до Риму а часу було дуже мало, тому що на 8 грудня 2015 р. заплановано урочисте відкриття Надзвичайного Святого Року Божого Милосердя.

Як пише у вступі до книжкі с. Тереза Слота – Генеральна Настоятелька: „читаючи зібрані свідчення осіб, що брали участь у подорожі чудотворної ікони до Риму, мене наповнили почуття подиву і вдячності, що за такий короткий термін було можливим сповнити прохання Папи Франциска”.Ідея, щоб описати мандрівку ікони з Ярослава до Риму вийшла від Глави УГКЦ – Блаженнійшого Святослава. Патріарха висловив бажання, „щоб хтось із сестер Служебниць описав цю чудесну історію”.Прохання замінено в конкретне діло. Описання історії доручено Провінційній Настоятельці ССНДМ в Польщі с. Наталії Маціні а ця з черги доручила цю справу с. Оксані Ващур, яка доклала неабияких зусиль, щоб ця книжка в короткому часі побачила світ – пише с. Тереза.

Книжку запрезентовано на урочистому обіді для запрошених гостей після празника Преображення Господнього 19 серпня у Ярославі. Тут велику подяку с. Служебницям висловив Патріарха Святослав, якій сказав, що сестри Служебниці виповнили бажання Глави нашої Церкви,  найкраще як це було можливим. Дякуючи за довіреність с. Наталія Маціна сказала, що авторкою цієї книжкі є сама ікона „Милосердя Двері” і то вона чувала, щоб зроблено запис цієї чудотворної мандрівки.

У книжці поміщено документи, статті різних осіб та знимки, які засвідчують про паломництво ікони „Милосердя Двері” до Риму. За словами с. Терези Слоти: „Нехай ця чудесна історія паломництва чудотворної ікони Матері <Милосердя Двері> до Риму буде свідченням того, що немає нічого неможливого у Бога”.

Думаю, що окрім індивідуального досвідчення Року Божого Милосердя, ця книжка хай також буде свідоцтвом віри і нагодою до поширення культу Матері Божої з греко-католицького Санктуаріуму з Ярослава. Жест Папи Франциска втішив українських греко-католиків.Це було велике вирізнення для Митрополії Перемисько-Варшавської. Думаю, що присутність ікони „Милосердя Двері”в Римі дозволила поставити питання про роль східних католиків у Вселенській Церкві, які можуть поділитися своїм духовним добром та досвідом віри. Звернути увагу не тільки на питання Східних Католицьких Церков але і на проблеми сучасної України. Хай Мати Божа „Милосердя Двері” супроводить нас і завжди пригадує про взаємне прощення та любов до Бога та ближнього. Хай вчить нас, приходити з повним довірям до Нашого Господа, розуміючи що у Бога все є можливим. Хай ікона „Милосердя Двері” буде в кожній українській хаті. Тим самим і засвідчимо, що милосердна Мати Божа є нам дуже дорога та близька.

Праця с. Служебниць а зокрема с. Оксани Ващур, це прекрасна пам`ятка паломницького шляху з Ярослава до Риму та свідоцтво віри нашої Церкви з нагоди Року Божого Милосердя.

о. д-р Аркадій Трохановський

Grekokatolicy Wałcz

Санктуарій Милосердя Двері у Ярославі особливо розславивсь, коли Папа Франциск попросив, щоб у Римі на відкриття року Божого Милосердя  появилась чудотворна ікона з цієї Церкви.

У цьому році минає 20 літ від коронації ікони Милосердя Двері Папою Іваном Павлом ІІ. Ця річниця стала причиною, щоб торжественно відсвяткувати ювілей 20-ліття коронації  ікони Милосердя Двері. Це також нагода, щоб поглибити науки про Боже Милосердя і як ним жити нащодень. У свято Преображення Господнього 19 серпня 2016 Церква в Ярославі заповнилася вірними, які прибули щоб відзначити свято і пригадати про подію, яка мала місце 20 літ тому. Прибуло чимало вірних з Польщі, України та інших частих світу, де доля завела українців.

У цій загальномитрополичій прощі взяли участь також вірні з парафії Валч та Щецінок. Спільна проща почалась в четвер 18 серпня 2016. У планах прочан були такі місця, як Санктуарій у Ярославі, Верхрата, Гораєць, Жуків, Нове Село, Люблинець Старий та Новий Люблинець. Кожне з тих місць своєрідне і в особливий спосіб віддає історію земель Закерзоння і українців. Прочани відвідали любачівську землю, з якої були виселені у 1947 р.

Святкування Празника Преображення Господнього почались від Молебеня до Богородиці. Опісля відбулась процесія, у якій взяли участь Батько і Глава УГКЦ Патріарх Святослав Шевчук, члени Синоду УГКЦ та латинські єпископи й біля 100 священиків з Польщі та України.

У  Ярославі в часі проповіді Блаженніший Патріарх сказав: сьогодні ми тут приходимо та дивимось в лице Богородиці й просимо про ЇЇ милосердя. Сьогодні хочемо ввійти через відкриті Двері Милосердя. Милосердя сьогодні дуже потрібне, тому що ми любимо іншим витягнути то що погане а про себе забуваємо, або показуємо в кращому світлі. За словами Папи Франциска Патріарх Святослав просив, щоб з минулого вміти вибрати, то що добре і хай воно нас єднає. Вміймо бути милосердним, тому що до цього запрошує нас Господь Бог.

На завершення літургії у прочитаному слові на польській мові Патріарх сказав, що Ікона Милосердя Двері є свідком протистояння двох народів: українського та польського. ЇЇ об`явлення у цьому місці є однак доказаом, що ці два народи потребують себе. Сьогоднішнє свято повинно бути проханням, щоб просити про Боже милосердя і вибачення за вчинене зло між двома народами і як вчив Іван Павло ІІ разом будувати краще майбутьнє, але на пошані та любові.

Після літургії Патріарх Святослав переказав мощі Св. Миколая з Барі до парафії в Циганку, які  відібрала делегація з парохом о. Павлом Поточним на чолі. Опісля Патріарх посвятив ікони та фрукти, які звичайно святиться в празник Преображення Господнього.

Наступного дня прочани взяли участь у празнику в Верхраті, де також об`явилась Божа Мати. Можна сказати, що паломники мандрували марийним шляхом. У цьому місці об`явилась Божа Мати, був монастир і поховані українці, які віддали життя за волю українського народу. Перед літургією на їх могилах відправлено панахиди. На ці богослужіння прибуло чимало вірних з України. Хоч у цьому місці немає вже монастиря, який тут стояв раніше, але є побудована в найновіших часах каплиця біля якої збираються щорічно вірні та моляться. Треба сказати, що ікона з цього місця перейшла свою довгу історію, але нащастя збереглась в василіянському  монастирі у Крехові в Україні. Святкову літургію очолив Владика Петро Крик з Німеччини, якого на тому місці привітав парох о. Іван Тарапацький. У літургії молилися також отці з України та Польщі. Владика Петро у проповіді пригадав слова Патріархи Святослава а також сказав про особливу віру тих, які прибувають, щоб тут помолитися. Це особливе свідоцтво віри над яким треба поклонитися. Говорив про долю всіх виселених з тих земель, як і тих які сьогодні виберають скитальщину, щоб шукати кращого майбутнього. Це завжди розлука з батьківщиною, тому присутність у цьому місці має надихати нас надією і пам`яттю про це місце. Не можна промовчувати зла і українці повинні з цього місця про це говорити. Це свідоцтво правді – підчеркнув Владика Петро. Після літургії відбулось освячення води та фруктів, квітів і зілля. Після бослужінь усіх прочан прийнято почастунком у селі в Верхраті.

Grekokatolicy Wałcz

Після обіду заплановано відвідати ще Гораєць, Жуків та Нове Село. У Горайці на відновленому цвинтарі о. Іван Тарапацький та о. д-р Аркадій Трохановський спільно з прочанами молились панахидою перед пам`ятником помордованих мешканців Горайця. Біля 185 осіб було замордованих польськім військом. Опісля на цвинтарі в Жукові на гробі о. Колтуняка панахидою помолилсь за усіх священиків, які працювали на Любачівщині та віддали тут своє життя. З черги у Новому Селі молитву заношену за тих, які несли поміч молодим хлопцям та дівчатам, які боролися за волю українського народу в 40-их роках.

У неділю 21 серпня день почався з молитви на цвинтарі в Старому Люблинці. Найперше на могилі борців, які загинули у боях за волю українського народу в 1918-1920 роках та 40-их. Опісля усі прочани молилися за помордованих 20 березня 1945 р. мешканців Старого Люблинця та всіх інших похованих на цьому кладовищі. Тут треба иакож сказати, що по довгих роках і за великим зусиллям о. Івана Тарапацького цвинтар у Старому Люблинці став власністю греко-католицької парафії. У цьому році зусиллям пана Мирослава Гарасима з Битова прибрано цвинтарі в Новому та Старому Люблинці. Пан Мирослав зорганізував збірку грошей, яка була проведена в місцевостях, де проживають виселенці з тих сіл. Упорядкуванням цвинтарів зайнялося Підприємство Господаркі Комунальної з Ціешанова.  

Опісля молитви на кладовищі всі переїхали до Церкви в Новому Люблинці, де відправлено Божественну Літургію, яку очолив о. Іван Тарапацький у співслужінні о. Аркадія Троханівського з Валча. У літургії взяли участь давні мешканці цього села та їх діти та онуки, які сьогодні проживають в Україні та в різних частинах Польщі. Була також с. Софія Лебедович з чину Сестер Служебниць, яка походитиь з цього села. За словами о. Івана, Церква в Новому Люблинці дуже характерна. Щоправда тут не проживає жодна українська родина, але вона оживляє раз або два рази до року. Це за причиною самих люблинчан, які організують тут свої родинні свята та ювілеї. Це ніщо інше, як віра тих людей, які попри всіх протистоянь тут приїжджають та не дозваляють забути про це місце. Парох, о. Іван подякував в особливий спосіб пані Олені Комар і її родині за дбайливість і пригадування, щоб щорічно тут зустрічатися. Подякува також за опіку над Церквою, в якій кожного року відновлюються різні елементи. На завершення літургії о. Іван подякував всім хто допоміг, щоб відбувся цей празник та посвятив фрукти і заспівано многолітства усім прочанам. Опісля процесійно всі учасники літургії перейшли на цвинтар в Новому Люблинці. На могилі борців за волю України а також за о. Северина Метеллю та його дружину відслужено панахиду. Молитвою згадано також помордованих 20 березня 1945 р. мешканців Нового Люблинця і 33 жертви помордованих 10 жовтня 1944 р. на Руді Ружанецькій. На цвинтарі о. Іван надав слово пані Олені Комар, яка розповіла про ремонтні праці в Церкві та звернула увагу на слова: Вічна Пам`ять, які так часто у цей день ми повторювали. Та пам`ять має бути в нас не тільки раз до року, але на щодень, коли будемо думати за українські справи і будемо у цьому патріотами. Тільки в такій спосіб бути в нас пошана до тих, які віддали своє життя за волю українського народу – сказала пані Олена Комар.

Проща, як на прощу пристало була насичена молитвою. Йдучи марийним шляхом (Ярослав, Верхрата) ми також пам`ятали за тих, які були помордовані польським військом в 40-их роках та віддали своє життя за кращу долю українського народу. Ми поклонилися українським предкам тих земель.

Події цього року показують, що нам не можна мовчати чи бути ввесь час на колінах і каятися за минуле, бо вимагають цього поляки. Українці з земель Закерзоння перейшли свій тернистий шлях і треба про це свідчити. Історія ніколи не буде чорнобіла, одні святі другі погані.  Історія цієї землі показує, що треба говорити про правду, українцям не можна мовчати, бо також є жертвою полських комуністів. Не можна себе залякати хоч тут на любачівській землі також це можна відчути. Правда дозволяє наладнати відносини між людьми та народами.  У цьому може допомогти заклик до взаємного прощення. З вірою ідемо дальше в життя маючи надію, що Мати Божа Милосердя Двері буде нас провадила і вчила як будувати кращу майбутьність в дусі взаємної пошани.

о. д-р Аркадій Трохановський

У році Божого Милосердя Святу Гору Явір на Лемківщині визначено одним з місць, де можна отримати повний відпуст та перейти через Двері Милосердя. У цьому році прибуло тут чимало вірних з Польщі, України, Словації а також з Румунії.

Для виселених Лемків у 1947 р. з тих земель повернення в рідний край, це нагода, щоб також помолитися на Горі Явір. У липні, якщорічно відбувається лемківська Ватра. Напередодні свята лемківської культури Греко-католицька Церква організовує прощу на Гору Явір.

У цьому році прочани прибули тут з різних місцевостей західної Польщі. Внесли на гору ікони Мати Божої з гори Явір а також паломницький хрест, який був несений групою прочан зі Ждині. Уже вдруге з цього села вирушила проща на Гору Явір. У цьому році в дводневий мандрівці взяло участь 15 осіб. Коли на гору сходилися прочани відслужено Молебен до Богородиці, якій очолив Синкел о. Мітрат Юліян Гойняк з Зеленої Гори. З черги головні святкування очолив Вроцлавсько – Гданський Єпископ Владика Володимир Ющак. У літургії співчлужили отці з архієпархії перемишлсько-варшавської та єпархії вроцлавсько – гданської а також з України, Словації та Румунії.

У проповіді Владика Володимир говорив про місце гори у Святому Письмі та про пророка Іллію. Гора, як показує Святе Письмо, завжди була місцем, де відбувались важливі події. Як в минулому так і нині входимо на гору, щоб віддати себе в руки Господа Бога. Як підчеркнув Владика, не йдеться тільки про це, щоб вийти на гору, але щоб завірити Богові і віддати себе Йому, що Він нас попровадив через життя, через різні гори нашого життя. В часі Божественної Літургії була нагода до сповіді, з чого скористало чимало вірних. Рік Божого Милосердя, це особлива нагода до поєднання і переосмислення свойого життя. Треба також додати, що Літургію співав парафіяльний хор з Кракова.

Після Літургії відбулась процесія довкола каплиці з хрестом та іконами. На завершення святкувань Владика Володимир поблагословив вірних іконами а прочани підходили до ікон цілуючи їх, віддаючи пошану Матері Божої.

Гора Явір це особливе місце молитви. На жаль, хоч Європейський Суд признав право власності Греко-католицькій Церкві до землі, на якій стоїть каплиця, але щоб відкрити каплицю, треба за кожним разом просити о ключі Православну Церкву. Так діється, тому що Автокефальна Церква в Польщі постійно відкликується від рішення Суду і не хоче віддати каплиці.  Нам залишається вірити, що молитвами випросимо у Бога справедливості і прийде час, шо не будемо так себе упокорювати перед православними братами а вони вкінці побачать, що грекокатолик це брат по вірі а не єретик і що Греко-католицька Церква діє в любові, дбаючи за спасіння своїх вірних. Одночасно вчить згідно з заповіддю любови, щоб мати в пошані усіх людей в тому і православних. Так треба, тому що маємо багато змішаних родин і треба задбати, щоб подружжя жили в пошані до себе. Хай Мати Божа з гори Явір має в опіці усіх хто приходить до Неї а через Її заступництво заносить молитви до Господа Бога.

о. д-р Аркадій Трохановський

Wystawa poświęcona życiu i pracy duszpasterskiej ks. dr Adama Ślusarczyka

27 maja 2007 roku w święto Zesłania Ducha Świętego w Muzeum Ziemi Wałeckiej miało miejsce uroczyste otwarcie wystawy poświęconej życiu i pracy duszpasterskiej ks. dr Adama Ślusarczyka - ostatniego proboszcza parafii greckokatolickiej w Starym Lublińcu.

Ekspozycję poświęconą ks. Ślusarczykowi tworzy 10 plansz zawierających zdjęcia, listy, dokumenty i podpisy w języku ukraińskim i polskim. Wystawę uzupełniają eksponaty mówiące o pierwszej liturgii greckokatolickiej w Wałczu, która odbyła się w święto Zesłania Ducha Świętego w 1959 r. W tym roku przypada 48 rocznica tego ważnego wydarzenia dla grekokatolików. Na wystawie można zobaczyć również przedmioty, które przywiozła ludność ukraińska w czasie akcji „Wisła”. Są to dokumenty – karty przesiedleńcze a także ubrania, przedmioty codziennego użytku jak kołowrotek, tara do prania, praska, wyszywane obrusy i ręczniki oraz ikony i modlitewniki pisane językiem staro – cerkiewno – słowiańskim. Znalazły się tam też książki poświęcone Akcji „Wisła” oraz książka Oleksy Kostyka wysiedlonego z miejscowości Torki koło Przemyśla „Торки. Село з-над Сяну” i „Тут було наше село” wydaną przez mieszkańców Lublińca Starego  i Lublińca Nowego.

Otwarcie wystawy poprzedziła Liturgia w Cerkwi greckokatolickiej. W Muzeum zaś zebrani mieli okazję usłyszeć między innymi wystąpienie ks. Arkadiusza Trochanowskiego, starosty wałeckiego Bogdana Wankiewicza, który otworzył oficjalnie wystawę oraz Heleny Komar, która wspomniała wydarzenia Akcji „Wisła”, przedstawiając nie tylko historię, ale i rodzinne wspomnienia. Wystawa nawiązywała bowiem również do 60 rocznicy akcji „Wisła”.

Ks. Arkadiusz Trochanowski mówił między innymi:
Akcja „Wisła”  spowodowała zerwanie więzi rodzinnych, sąsiedzkich, społecznych, oraz religijnych. Wierni Kościoła greckokatolickiego odczuli to w sposób bardzo szczególny. Zostały zabrane cerkwie, księża uwięzieni a wierni pozbawieni opieki duszpasterskiej. Taki stan trwał, aż do 1956 r. kiedy to zapanowało „odprężenie”. Cześć księży greckokatolickich, którzy byli uwięzieni, opuszczała więzienia i szukała  swoich wiernych. Pewna część księży greckokatolickich podjęła pracę także na parafiach rzymskokatolickich. Często było tak, że łączyli pracę na parafiach rzymskokatolickich jako wikariusze z działalnością duszpasterską wśród grekokatolików. Byli też i tacy, którzy nie mogli prowadzić działalności chociaż przebywali wśród społeczności ukraińskiej. Przykładem jest też Wałcz, gdzie był ks. Arsenij Kulibaba z klasztoru ojców Bazylianów a także chociaż bardzo krótko ks. Jozafat Romanyk, który zmarł w tym roku (2007) i jest pochowany w Warszawie oraz ks. Michał Doczyło. Ich kontakty z wiernymi były potajemne.

Wałcz miał to szczęście, że w 1959 r. pojawił się tutaj ks. Teodor Marków, który w święto Zesłania Ducha Świętego odprawił pierwszą po 12 latach od akcji „Wisła” liturgię greckokatolicką.  Mija zatem 48 rocznica tamtych wydarzeń. Część wiernych parafii greckokatolickiej zaczęli tworzyć i tworzą po dzień dzisiejszy mieszkańcy dawnego Lublińca Starego oraz Lublińca Nowego ale także z okolic Leska, Sanoka i Gorlic.

Po zwiedzeniu wystawy licznie przybyli goście zaproszeni zostali na występ ukraińskiej grupy śpiewaczej "Czeremcha" oraz degustację potraw pochodzących ze Starego Lublińca i okolic Lubaczowa. Wszystkie potrawy były wyśmienite, ale szczególne zainteresowanie wałczan wzbudził kwas z białych buraków, których nasiona zostały przewiezione na ziemię wałecką.  Zwiedzanie wystawy przeobraziło się w biesiadę przy wspólnych śpiewach a wszyscy obecni byli zgodni, że było to niezwykle udane przedsięwzięcie, które pozwoliło na przedstawienie minionych wydarzeń a jednocześnie przybliżenie wałczanom kultury ukraińskiej.


<< <  Strona 2 z 2


Informacje


Nabożeństwa

  • Dni powszednie: 10.00
  • Niedziela: 10.15
  • Święta: 10.00, 17.00
  • W tygodniu: 10.00 lub 17.00
    (po ogłoszeniu)

Adres cerkwi

ul. Gen. Władysława Andersa 3
78-600 Wałcz

Adres do korespondencji

ks. Paweł Poczekajło
Dolne Miasto 26/3
78-600 Wałcz

Kontakt

tel kom.: +48 507 472 071
e-mail: pawel.poczekajlo@wp.pl

Szukaj na stronie

Konto bankowe parafii

Bank BGŻ BNP Paribas S.A.
Nr rachunku:
50 2030 0045 1110 0000 0104 8260


Wstecz


» Aktualności


Dalej


» Parafia